Пам'ятаєте, я казала, що в Порто і Бразі вузькі вулички? Забудьте. Там майже всюди було місце, щоб розминутися двом авто, ну, чи принаймі авто і пішоходу. В Лісабоні історичний центр це справжній лабіринт з провулків і вулиць, що заледве дозволяють розминутися двом пішоходам. А ще ж є сходи. Просто сходи, які теж вулички (з адресами, входами в будинки і вікнами, крізь які можна подивитися на чиюсь вечерю). Автомобільні дороги (я зараз про старе місто) майже всі односторонні, та й то на тротуар часто лишається не більше 30 см (це бордюр і 2-3 бруківки). Те ще задоволення, коли доводиться втискатися в стіну, щоб пропустити авто. А коли в такій вуличці розминаєшся з трамваєм, то мимоволі згадується Булгаков (бруківка так відполірована за століття, що масло не потрібне).
Хлопчина, що вручав нам ключі від квартири, радив оминати район поблизу площі торгівлі. "Там не цікаво. Нове місто. Все відбудоване після землетрусу". Під землетрусом мався на увазі той, що стався в середині XVIII століття, а під новим і нецікавим - чудова модернова забудова кінця XIX. Отакі вони місцеві.
Ви ж пам'ятаєте про мою любов до арт-нуво? Хіба ми могли оминути таку розкіш?!
Після прогулянок вузькими вуличками Алфами, площа Торгівлі видалася величезною.
Однією стороною вона виходить на набережну і створюється враження безкінечного простору. Лісабон, як і Порто, стоїть на річці. На самому гирлі р. Тагус. Тому її води, скаламучені океаном, виглядають брудними і не привабливими. Певно, саме через це красивої набережної тут нема. Нема, власне, ніякої. Дорога і тротуар за яким чайки гойдаються на хвилях.
«Хрест» на горизонті це статуя Ісуса, як в Бразиліьському Ріо-де-Жанейро. Щодо розмірів не скажу, не доїхали.
Протилежний бік площі увінчує тріумфальна арка. Навідміну від більшості подібних споруд, ця не присвячена військовій перемозі, а славить відбудову міста після того ж таки землетрусу. (А ще на фото видно місцевий трамвай, хоч не той найзнаменитіший 28)
Вулиці за нею дуже нагадують Хрещатик. Вони цікаві в архітекрутному плані, але зовсім не передають атмосфери міста - навколо самі лиш ресторани і відомі мережеві магазини. Такий собі торговий центр під відкритим небом.
Зате саме звідси можна потрапити до однієї з родзинок Лісабону - ліфту (для солідності назву його повне імя) Елевадор ді Санта Жушта.
На ньому можна піднятися прямо до монастиря Кармелітів і це одне з місць заради якого я хочу ще колись повернутися до Лісабону. На жаль, ми потрапили сюди лише раз і він вже був зачинений, та знайдені в інтернеті фото руїн, з яких здіймаються стрільчасті арки, розбурхують уяву. Нижче те, що вдалося побачити зовні
Квартира, в якій ми зупинялися, знаходиться в кількох десятках метрів від знаменитого собору Святого Вінсента. До речі, саме він є "офіційним" хранителем міста.
Ну, напевно, це гарний момент, щоб звернутися до традиційного опису сакральної архітектури. Собор Святого Вінсента (нижче вид від дверей "нашого" будинку), несподівано вразив чимось, досі ніде не баченим. Переважна більшість прикрас тут металеві, а ікони з ... чеканки. До речі, всі вони зображують фрагмент з міфу про Ісуса - шлях на Голгофу, і мають нумерацію (щоб не поплутати порядок перегляду?). Дивіться самі
Неподалік знаходиться Пантеон, в якому поховані колишні португальські президенти. На жаль, потрапити всередину ми не змогли через реставрацію, зате маємо на фоні рідкісне фото утрьох
А от в головний собор міста, що так і називається Лісабонським собором, ми зазирнули. Майже ровесник Софії Київської, він, незважаючи на чисельні перебудови і тривале виконання обов'язків мечеті, зберіг готичну похмурість і чистоту ліній. Це місце справді дихає історією, а ще пречудово грає кольоровими сонячними зайчиками вітражів.
Для порівняння, поруч є барокова церква Марії Магдаліни. І її жіночу присвяту видно неозброєним оком. Тут і рожевості з "мереживами"
До речі, цей сквер є одночасно і оглядовим майданчиком. А зовсім поруч з ним інший - Порто де Сол. Колись на екскурсії Києвом нам розповіли про книгу (ХІХ ст) в якій були описані місця з яких відкривалися наймальовничіші краєвиди на місто. Здається, якби існував такий путівник Лісабоном, то він був би багатотомним, бо тут оглядові майданчики незчислені - на верхівці ліфту, на арці, з замку, з дзвіниць, садів, дахів...
Звісно ж і в цьому дописі не можна оминути увагою місцеву кухню. Знамениті тапаси виявилися звичайними бутербродами, хоч і дуже смачними.
А ще тепер ми знаємо різницю між тапіокою і крапіокою (беріть другу, не прогадаєте). Морепродукти тут готують значно краще ніж в Порто, хоча й не так добре, як на півдні країни, тому шукайте в супермаркетах і творіть самі. Кілька разів натряпляли на величезні не морожені креветки лише за 5 євро за пів кілограма та на лангустини за 10-12 євро за кілограм.
Тим, хто мандрує з дітьми, раджу виділити кілька годин і зазирнути до місцевого океанаріуму. В центрі будівлі знаходиться гігантський круглий акваріум поділений на зони (від Північно-Льодовитого до теплого Індійського океанів). Перегородок не видно, тому створюється враження, що і акули, і скати-манти, і місячні (сподіваюся, українською вони називаються так само) риби, і хмари чогось оселедцевого чи чогось кольорового коралового плавають разом. Навколо купа менших акваріумів де можна роздивитися зблизька щось особливо цікаве. А ще пінгвіни, видри, плазуни... Проте для нас хітом стало 3 місця - фонтан біля входу, акваріум в якому саме годували восьминога та анемон, та ще один, де пірнальник чистив каміння. Цікаво, як зміняться інтереси років за 2-3, якщо повернемося/потрапимо до іншого океанаріуму.
Заради чого ще я б повернулася до Лісабону? Серфінг! Попри всі залякування, океан виявився достатньо теплим, щоб скупатися в ньому без костюму. А серфити в гідрокостюмі (мокрому) було навіть спекотно. Пляжі величезні (ми були на Каркавелос), людей мало (принаймі, в будень середини вересня), дістатися легко з будь-якої частин міста. Якраз був привід випробувати місцеву електричку
До речі, про транспорт. Знаменитий лісабонський трамвай - занадто перехвалили. Так, він старовинний і милий, але роздивлятися його значно приємніше зовні. Черги шалені в будь-який час!
Трамвай приїздить кожні 10-15 хв і вміщує до 20 людей. Якщо дуже хочеться спробувати - одразу заходьте стоячи. Біля заднього вікна є шанси побачити щось окрім стін і переляканих перехожих, що в них втискаються. Але там немає життєдайного протягу... Лісабон це місто яким варто гуляти пішки. Ну, чи їздити на класних Uberах з скляними дахами (нам на такі щастило кожне друге замовлення). Та й ціна на поїздку 3-4 євро, а квиток в трамваї на одного 2,90.
І ще про те, що кличе назад. Прямісінько біля собору Св. Вінсента (і аж до Пантеону та колами вшир) щосуботи розкладається знаменита лісабонська барахолка. Тут є все! Від іржавих гвіздків до відбитих зі стін старовинних азулєжу, від коркових магнітиків до платівок з фаду, від громіздких швейних машинок до тендітної китайської порцеляни... Саме в суботу ми відлітали додому, тож у мене було лише півтори години на побігати-помацати, тому фото не буде. Натомість, час вже показати обіцяні панно.
До зустрічі в новому міст(ц)і!
До зустрічі в новому міст(ц)і!
Немає коментарів:
Дописати коментар