В той день ми встали разом з Тарасиком, щоб встигнути проскочити трогірський міст до заторів. Але, здається, вони тут цілодобові.
Зате 50 км на південь минули без пригод. Праворуч - синє-синє море з білими бурунцями (перший вітряний день), ліворуч - сіро-жовті (зовсім кримські) скелясті гори. Майже ПБК. Видають тільки червоні дахи. І сріблясті оливкові хащі за ними.
Містечко Оміш вразило своїм пляжем.