Порто

Порто-Порто-Португалія. 

Хто б міг подумати, що для огляду основних родзинок такого великого міста (навіть з дитиною) вистачить 1,5 дні? Але це чудово, адже тепер ми поїдемо в Брагу. Та про все по порядку.

Нам дуже пощастило з квартирою знятою через Airbnb. Стильна, чиста, затишна і десь на Льва Толстого по київським міркам. Тільки це 7 поверх з 8, і на сусідніх дахах дуже люблять порозмовляти гігантські місцеві чайки. Шукайте Oporto Hideaway, якщо що.

В перший день ми не повірили своєму щастю і після заселення поїхали гуляти на авто. В неділю всі парковки в середмісті безкоштовні, тому це було не поганим рішенням. До речі про парковку. Якщо ставитимете в цілодобові паркінги, то купіть картку, інакше ризикуєте платити погодинно незалежно від кількості часу (хоча з 19 до 9 паркування на вулицях безкоштовне). 

Побували на «іншому» (тут так і говорять) березі в районі Гая. 

Трішки поблукати, зате побачили не туристичні місця і кілька разів прокататися через Дору. Їздити височенними мостами над мальовничою річкою, милуючись скелястими берегами з міцними мурами і кількасотрічними будинками це справжнє задоволення. Ходити таким мостом, звісно, це більше. 

Тому першою великою прогулянкою стала подорож між берегами мостом Дона Луіша, збудованого за проектом Ейфеля (угу, і тут відзначився). 

Нижній ярус у нього автомобільний, а верхній з коліями. Гуляти можна і там і там, але кому потрібен нижній ярус, коли є висотаааа?!

Наступного дня ми наважилися на повністю пішохідну прогулянку. Малюк виявився справжнім маленьким туристом і з невеличкими перервами (посидіти в прохолоді собору, проїхати 10 хв в хіпсіті, політати між мамою і татом за ручки...) подолав відмітку в 10 км маленьких кроків. 

Порто не схоже на жодне місто в яких мені доводилося бувати. Ну, можливо, трошечки на Стразбург, але хіба окремими куточками. Загалом його хочеться назвати милим - маленькі будиночки, ковані балкончики, вузькі вулиці і ошатні площі, азулєжу (настінна плитка) всіх можливих кольорів, затишні кав’ярні... До речі, португальці б не зрозуміли, якби хтось назвав ці балкончики французькими, адже це така «місцева особливість». 

Після 4 днів в Португалії я хочу сказати, що кухня тут не смачна. Хоча, можливо, то нам просто абсолютно не щастить з їжею, і до кінця поїздки я ще переконаюся в зворотньому. Але як можуть кухарі в морській, пробачте океанській, країні не вміти готувати морепродукти?! Спалена на грилі каракатиця, пересолений восьминіг, висушена смажена риба... І це я ще про гарніри/фрукти/ковбаси/морозиво не починала! З того, що точно важко зіпсувати і що обов’язково варто спробувати саме тут (бо це як поїхати з України не скуштувавши борщ), рекомендуємо францезінью. 

Не писатиму що це, самі побачите, але замовляйте обережно і тільки дууууже голодними. Ну і різноманітна випічка радує - від паштейшів до круасанів - без добавки не обійтися. А ще тут достатньо близько до Франції, щоб в звичайній набережній кав’ярні, серед купи десертів і сендвічів, знайти миску щастя. Отакого

Якщо комусь цікаві актуальні ціни, то страва в кафе коштує в середньому 6-7 євро, в ресторані близько 10, в ресторані з гарним відгуком на TripAdvisor 13-14 (і черга перед дверима в очікуванні вільного столику).

Проте я відволіклася від основного - міста. Головна туристична набережна в Порто знаходиться не біля океану, а вздовж обох берегів річки. Тут і кав’ярні з ресторанчиками, звідки ввечері лунає фадо, а вдень тиша (!), і різні туристичні розваги, і просто прекрасні краєвиди, якими приємно милуватися і при денному світлі, і в помаранчі сідаючого сонця, і в безмежжі вечірніх вогнів. 

Я вже колись писала, що люблю порівнювати внутрішній вигляд соборів різних країн. Зовні вони часто схожі і будувалися «за модою» свого часу, а всередині завжди мають щось притаманне тільки цьому регіону. Тут вони теж досить своєрідні і не схожі на досі бачені. Покажу краще кілька фото. 

Все, що хочеться назвати ліпниною, насправді дерев’яне. 

Азулєжу успішно прикрашають стіни як зовні так і зсередини. Трапляються просто захоплюючі панно! 

Тут важко стомитися гуляючи, бо навіть якщо зовсім не хочеться присісти на склянку чогось холодного за столик кав’ярні, можна відпочити в тіні одного зі скверів чи невеличких парків, котрих тут чимало. І в кожному ставочка, фонтанчики - вода. 

Нас переконували, що вона тут питна просто з крану (малюк сьорбав, без наслідків), але у неї такий хімічний запах, що я куштувати не наважилася. 

Ми не потрапили в «саме той» книжковий магазин через чергу в кількадесят метрів. 

Зате зазирнули в сусідні двері до сувенірного і не прогадали! Різьблені дерев’яні сходи і колони

Куточки з подихом історії

І навіть відчинений для відвідувачів балкончик з краєвидом на вежу Клерігос 

Ще в Порту абсолютно прекрасний вокзал. Він маленький але майже казковий - вітражні вікна з дамами, ніби з картин Мухи, між ними, викладені азулєжу панно з сюжетами важливих подій португальської історії, і величезний двосторонній годинник, біля якого я не змогла перевірити казковість вокзалу, бо не знаю як сказати «час на нашому боці» португальською ;)

Вчора ми побували в Бразі (зроблю окрему замітку), а сьогодні поїхали до океану. Так, він холодний, але пісочок миттю зігріває замерзлі ноги (далі середини гомілки не пішли). Так, він бурхливий, але яке це шалене відчуття свободи і польоту, коли бризки в обличчя і грім двометрових хвиль, що розбиваються просто під ногами. Так, він небезпечний, але в це важко повірити, коли шипляча піна ніжно лиже босі стопи... 

Ех, хочу жити так, щоб вітатися з океаном хоча б раз на тиждень (тільки не треба одразу глобального потепління і розширення морських угідь десь до Василькова).