Ось і настав наш перший день в Португалії. Вчора не рахується, бо через затримку рейсу в готель ми потрапили аж о 23, та й знаходився він в 5 хв від аеропорту, тож дорогою встигли побачити лише одну невеличку вежу з годинником і юкки розміром з пальму. Ну і яскраві плями різноманітного одягу, що сушиться мало не на кожному балконі, вікні і мотузках протягнутих десь між ними. Здається, тут це просто модно ;)
Ранок розпочався чудово! Спершу малюк проспав майже до 9 (а це 11 за рідним часом), а тоді ще й готельний сніданок порадував місцевим колоритом - тістечками паштейш. Тобто перший пункт з must try одразу виконано (хоча на одному разі ми навряд чи зупинимося).
Авто в прокаті забронювали заздалегідь, разом з дитячим автокріслом і пристроєм для оплати проїзду дорогами Via Verde. Зручна штука, рекомендуємо. На пунктах оплати проїзд без черг через автоматичний пропуск, а загальний рахунок за всі поїздки будемо сплачувати під час повернення авто в офіс прокатної компанії.
Ну, досить про нудне)
Португалія красива! Позаду вже 100+ км дороги від Лісабону до Порто. Все навколо квітуче і зелене з легкою димкою спекотної південної землі, що давно не бачила дощу.
Вздовж траси, посеред пологих гірських схилів, засаджених виноградниками і молодими соснами та вербами (для переробки), розкидані невеличкі селища. Складається враження, що принаймі половина будинків зустрічає вже не перше століття. Але й ті, що новіші, такі ж рудоголові від черепиці і з такими ж білосніжними чи лимонно жовтими стінами. Майже в кожному селищі, поміж квадратними житловими спорудами, тягнуться вгору гострі шпилі соборів. Всі місця вільні від будівель, лісу і винограду засаджені. Від засланих гарбузами городів до садів з мініатюрними деревами. І лиш подекуди зелений клаптик з сімейством рудих корів, скручене рулетиками сіно чи кам’яні сірі стіни старої ферми. Пастораль!
Повсюдно крутять свої крила вітряки. Іноді поодинокі, але часто цілими електростанціями. Бачили і поля сонячних батарей, хоча й окремих на дахах теж чимало.
До речі, не електричні вітряки-млини теж є. Круглі, пузаті вежі з дерев’яними крилами, обвитими чимось схожим на кольорову ілюмінацію (певно ввечері було б зрозуміліше).
Такі ж круглі башти, але вже у вигляді дзотів (з гарматами замість даху) увінчували і чимало найвищих пагорбів поблизу Лісабону. Виглядали вони доволі запущеними, тож підозрюю, що це пам`ять про другу світову.
Вже бачили перший замок. Точніше ціле замкове містечко Беніче - рій черепичних дахів і вибілених стін, оточений товстими сірими кам’яними мурами з вежами.
І поки ще свіжі враження - два слова про політ. Після кількох останніх перельотів з Мау навіть Wizz здається комфортабельним. Це як порівнювати поїздку в переробленому з вантажного спринтері, в якому власною спиною відчуваєш крізь сидіння коліна пасажира ззаду, з поїздкою в потязі експресі - все ще не ідеально, але принаймі почуваєшся людиною. Ну і подорож з дитиною це класно - жодних черг на контролях, спокійно береш на борт свою водичку, є чим «розважитися» всі 4,5 год польоту...
Ви помітили, що фото немає? Ну не з вікна ж їх робити! Точно будуть в наступних постах. Слідкуйте
Немає коментарів:
Дописати коментар