Оміш

В той день ми встали разом з Тарасиком, щоб встигнути проскочити трогірський міст до заторів. Але, здається, вони тут цілодобові.

Зате 50 км на південь минули без пригод. Праворуч - синє-синє море з білими бурунцями (перший вітряний день), ліворуч - сіро-жовті (зовсім кримські) скелясті гори. Майже ПБК. Видають тільки червоні дахи. І сріблясті оливкові хащі за ними.

Містечко Оміш вразило своїм пляжем.

Ми звикли до того, що тут вони або з великого каміння, між яким застрягають ноги, або з малого, яке застрягає, кхм, та всюди. Пляж в Оміші з піску перемішаного з дрібненьким щебенем. І він широкий! Метрів 30 від берега до набережної. Але це виявилося зовсім не перевагою. Про це згодом.

Приїхали ми сюди помилуватися на річку Цетіну. Хтось під час рафтингу, а хтось прогулюючись містом з малюком. Наступного разу поміняємося ;)

Оміш маленький і затишний. Спершу здається, що з історичних цікавинок в ньому лише кілька будиночків кінця ХІХ ст і руїни фортеці на скелі. 

Але варто пірнути в перший же провулок, щоб побачити його справжнє обличчя. Груба кам'яна кладка, дерев'яні ставні, вузенькі криві вулички, подвір'я розміром з кухню в хрущівці і площі розміром з середньостатистичне українське подвір'я. Але все це таке тепле, атмосферне і привітне, що хочеться заблукати і прижитися. 

Посеред старого міста є дві церкви - Святого Михаїла і Святого Рока. 

І від обох є підйом до фортеці Піовіци (Мірабели)

Звідси чудовий краєвид на місто. 

Дорогою до фортеці бачили отаке. Досі мучуся, що воно за споруда

В Оміші дві набережні - вздовж річки і вздовж моря. З першої чудові краєвиди на гори і нову частину міста.  

На початку другої є гарний скверик з ароматом морської солі і прогрітих сонцем південних сосен. 

В його центрі пам'ятник присвячений загиблим у громадянській війні 1991-1995 рр.

А тепер про пляж. Як я вже писала вище, сьогодні дуже вітряно. Цей вітер розганявся над морем, здіймав хмару пляжного щебне-піску і засипав все, що траплялося на шляху. По відчуттям, як одночасний розстріл з кількох десятків пейнтбольних гвинтівок. Ай. А ще цю суміш потім неможливо витрусити з волосся. Коротше кажучи, на пляжі ми пробули хв 5. І шкода, бо він зручний - з душем, кабінками, шезлонгами, різними спортивними і дитячими майданчиками...

В Оміші культ піратів. Свого часу (десь в середньовіччі і одразу після) вони розгулялися так, що всі околиці платили їм данину. А зараз тут проходять піратські битви (дитячі і дорослі) і повсюдно ось такі сувеніри

Ціни в ресторанчиках і магазинах тут, як і всюди - цифри такі ж як в Києві, тільки в кунах (зараз курс приблизно 1 до 4). Страви в меню від 110-120 кун (450-500 грн). Якщо піца, можна вкластися в 70. Національне ми звісно куштували. І морепродукти теж. Але як же ж добре, що я люблю готувати. Навіть у відпустках ;)

Загалом, Оміш сподобався мені більше за Трогір. Можливо тому, що без шаленої кількості туристів, і його можна спокійно роздивитися. Не вірите, що тут краще? Тоді ось вам для порівняння фото малюка в Трогірі і Оміші

Ой, мало не забула. Рафтинг оцінили як "дитячий, але для першого разу те що треба". Порогів всього кілька. Краєвиди красиві. Вода +19. Завершується стрибанням з 7-метрової скелі (для бажаючих). Фото додам окремою публікацією.